Працюємо під гаслом:
"Роблю сонячні квіти тому, що людей люблю, творю на радість, на щастя людям, щоб всі народи один одного любили, щоб жили вони, як квіти по всій землі..."
Марія Приймаченко
субота, 14 березня 2015 р.
Художня культура 10 клас
Відвідуємо меморіальний музей-садибу Катерини Білокур
Меморіальний музей-садиба народної художниці України Катерини Василівни Білокур, де весь свій вік прожила самобутня майстриня, знаходиться у с.Богданівка. Це чарівний куточок на Загреблі, де 7 грудня 1900 року Катерина Білокур побачила світ, де ступала перші кроки по землі. Батьківській хаті судилося стати знаною багатьом відвідувачам з різних країн світу. Капітально відремонтована, вона стала музеєм, відкриття якого відбулося 26 листопада 1977 року.
Тут звікувала свій вік невтомна художниця, тут народжувалася краса її живописних шедеврів. Самотужки Катря навчилася читати й писати, самотужки пізнавала таємниці малярської творчості. Садиба художниці. Від дороги плетений тин, - такий же, як був за життя Катерини Василівни, валет-берест широко віття розкинув. Коло хвіртки – стела з палірованого граніту, на ній слова, звернені до людей: ”Вклонімося землі, де жила й працювала Катерина Білокур. Звідси, з селянської хати, рушила у великі світи творчість народної художниці, пішла до людей її малярська праця. Бережімо святиню!”
Ця садиба освячена геніальною жінкою, тут минуло її життя, тут задуми художниці втілювалися в чарівні картини й малюнки. Тут вона міркувала, походжаючи садом, линула думкою далеко, до тих музеїв, де її картини збирають коло себе зачарованих відвідувачів. Богданівський меморіал включає в себе хату-музей та садибу з деревами-сучасниками художниці, де встановлено прекрасну паркову скульптуру Катерини Білокур на повний зріст. Створив її і подарував землякам племінник художниці Іван Білокур.
Інтер'єр відтворений у тому вигляді, який був за життя художниці: велика кімната (її називали хатиною), майстерня художниці, спальня, кухня та ін. Стоять на лаві натягнуті на підрамники заґрунтовані і затоновані полотна, які так і не дочекалися доторку пензля. На мольберті – розпочата, але не закінчена картина. В музеї-садибі – картини й малюнки, виконані олійними фарбами та олівцем: ”У Богданівці, за греблею”, ”Портрет жінки в зеленому корсеті”, ”Птахи”, ”Краєвид з річкою” та інші.
Про життєвий і творчий шлях Білокур розповідають фотографії, уривки з листів, висловлювань письменників М.П.Бажана, О.Т.Гончара. Своєрідним експозиційним заповітом заспівом до Богданівського музею стали слова Олеся Гончара, вимережані рукою Ганни Самарської, учениці Катерини Білокур, нині народного художника України: ”Твори К.Білокур назавжди увійшли в золотий фонд української культури. Вони з тих багатств, що їх Україна вносить до скарбниці мистецтва світового”. Пензлю Г.Самарської належать чудові розписи печей, сіней. Експонуються її живописні роботи, а також твори художників М.Маловського, М.Донцова, М.Малинки, книги, подаровані відвідувачами, рушник, який вишили решетилівські майстрині.
У вашій пам'яті назавжди залишаться спомини про затишну оселю художниці Катерини Білокур, талановитої жінки. Тут народжувалися її шедеври, тут вона працювала і відпочивала, тут 9 червня 1961 року згасло її земне життя. На великій фотографії – усміхнена чарівна жінка, прощаючись бажає вам щастя, і ту ласкаву усмішку ви понесете з собою в серці.
Тут звікувала свій вік невтомна художниця, тут народжувалася краса її живописних шедеврів. Самотужки Катря навчилася читати й писати, самотужки пізнавала таємниці малярської творчості. Садиба художниці. Від дороги плетений тин, - такий же, як був за життя Катерини Василівни, валет-берест широко віття розкинув. Коло хвіртки – стела з палірованого граніту, на ній слова, звернені до людей: ”Вклонімося землі, де жила й працювала Катерина Білокур. Звідси, з селянської хати, рушила у великі світи творчість народної художниці, пішла до людей її малярська праця. Бережімо святиню!”
Ця садиба освячена геніальною жінкою, тут минуло її життя, тут задуми художниці втілювалися в чарівні картини й малюнки. Тут вона міркувала, походжаючи садом, линула думкою далеко, до тих музеїв, де її картини збирають коло себе зачарованих відвідувачів. Богданівський меморіал включає в себе хату-музей та садибу з деревами-сучасниками художниці, де встановлено прекрасну паркову скульптуру Катерини Білокур на повний зріст. Створив її і подарував землякам племінник художниці Іван Білокур.
Інтер'єр відтворений у тому вигляді, який був за життя художниці: велика кімната (її називали хатиною), майстерня художниці, спальня, кухня та ін. Стоять на лаві натягнуті на підрамники заґрунтовані і затоновані полотна, які так і не дочекалися доторку пензля. На мольберті – розпочата, але не закінчена картина. В музеї-садибі – картини й малюнки, виконані олійними фарбами та олівцем: ”У Богданівці, за греблею”, ”Портрет жінки в зеленому корсеті”, ”Птахи”, ”Краєвид з річкою” та інші.
Про життєвий і творчий шлях Білокур розповідають фотографії, уривки з листів, висловлювань письменників М.П.Бажана, О.Т.Гончара. Своєрідним експозиційним заповітом заспівом до Богданівського музею стали слова Олеся Гончара, вимережані рукою Ганни Самарської, учениці Катерини Білокур, нині народного художника України: ”Твори К.Білокур назавжди увійшли в золотий фонд української культури. Вони з тих багатств, що їх Україна вносить до скарбниці мистецтва світового”. Пензлю Г.Самарської належать чудові розписи печей, сіней. Експонуються її живописні роботи, а також твори художників М.Маловського, М.Донцова, М.Малинки, книги, подаровані відвідувачами, рушник, який вишили решетилівські майстрині.
У вашій пам'яті назавжди залишаться спомини про затишну оселю художниці Катерини Білокур, талановитої жінки. Тут народжувалися її шедеври, тут вона працювала і відпочивала, тут 9 червня 1961 року згасло її земне життя. На великій фотографії – усміхнена чарівна жінка, прощаючись бажає вам щастя, і ту ласкаву усмішку ви понесете з собою в серці.
Підписатися на:
Дописи (Atom)